Світ не може без ретро

Андрій Литвинок

Ловимо ностальгійні вайби

Ця добірка просякнута ретроностальгією. Чи то світ не може вичавити із себе щось нове і постійно звертається в минуле за натхненням, чи це лише дається в знаки професійна деформація — спробуємо зрозуміти разом. Зваживши на те, що останній рік я живу у світі гурту МОВА, перейнятий роботою цього гурту, я виявився занурений у вивчення українського естрадного доробку. Слухання української музики стало частиною моєї щоденної рутини. І хоч пісні, представлені в цій добірці, не є правдивим ретро, принаймні не всі, бо є й абсолютно нові, але вони підходять за духом або виконані в певній стилізації.

Загалом я завжди зневажав почуття ностальгії за минулим і вважав меланхолійні спогади подібними до алкоголю, з яким треба взаємодіяти вкрай обережно й рідко. Мене завжди цікавило майбутнє, яке створюю я сам поруч із найкращими людьми. І от тобі на — захопився ретро. Не помітив, як підсів.

Тут ми почуємо пісні нульових і десятих. Десяті! А чи часто ми чуємо про музику цього періоду? І десяті — це вже теж ретро, не кажучи про нульові й сиві дев’яності, які я ще пам’ятаю. Ми проймемося духом хороших, але забутих пісень. Або гуртів, що творять на добрих традиціях, які вже міцно сформувалися у світовій музичній культурі. Як, наприклад, гурт, що відкриває цю добірку.

«Уявний друг» — «Осені» (2023)

Почнемо зі свіжого треку від молодої київської команди, із засновником якої я знайомий дуже давно. Саме Антон Івашин колись на одній із вечірок продемонстрував, що під гітару біля вогнища можна співати не лише Цоя, а й Radiohead. На той час це було неабияке відкриття, бо всю західну поп- і рок-музику я сприймав як музику вищих сфер і ангелів, яку неможливо переграти власними руками — годі й намагатися. Так і пісня, що відкриває нашу добірку, пройшла довгий шлях — від дворової гітари до повноцінного, атмосферного аранжування.

«Тартак» feat. Тоня Матвієнко — «Срібні коси» (2018)

Пісня 2018 року «народження». «Не така вже й давня» — скаже один. «Старе» — скаже інший. Довоєнна. Річ у тому, що все, що було до 24 лютого 2022 року, стало «минулим». Стало тим, «як було тоді», тому так, пісня стара й ніби не реформована, як і наша тодішня політика. Справжній зсув, чергова хвиля творчого піднесення і самоусвідомлення України почнеться з початком великої війни. А проте пісня ніжна і дуже особиста. Жіночу партію виконала Антоніна Матвієнко, дочка легендарної Ніни Матвієнко. Ну і старий-добрий «Тартак» зразка кінця десятих.

Ірина Білик — «Годі вже» (1990)

За рік до проголошення Україною Незалежності була створена і зазвучала ця пісня. Що більше я слухаю її, то більше закохуюся в неї. Ми чуємо чудову попмузику найвищої світової проби. Зроблена зі смаком і вірою, вона вбирає в себе стиль тих часів, чудове виконання, образну лірику. Недарма Ірину називали «українська Madonna». Порівняння грубе, але принаймні зрозуміле, і суть його в тому, що Білик робила сучасну танцювальну попмузику. Десь у паралельній реальності, я вірю, що звуковий продюсер Сандри Міхаель Крету зустрів Ірину Білик і вони зробили чудовий альбом, і все сталося зовсім інакше.

МОВА — «Я не сумую за тобою» (2022)

Гурт МОВА — один із тих колективів, який забезпечує безперебійне ретро в моєму житті, оскільки я сам є одним із його музикантів. Попри те, що виконуємо старі пісні, яким по 40 і більше років, мені, як спостерігачу і безпосередньому учаснику цих подій, деякі пісні, саме в нашому виконанні, здаються хрестоматійними.

Klavdia Petrivna, OSTY — «Хто ти» (2023)

Пісня, що за три тижні зібрала 1,1 млн переглядів, безумовно, живиться естетикою бандитських 90-х. Повільна шансон-полька на душерозривний любовний сюжет. Хоча пісня виконана у стилі, який я недолюблюю (скільки ж сотень кілометрів я слухав цей скакучий ритм на ямах і вибоїнах доріг України у рейсових маршрутках на початку нульових), трек цілковито позбавлений кацапського духу. Пісня — ніби шансон, але милий, і хоч розмова героїв досить проста й жорстока, вона не вульгарна й витончена.

5 Vymir — «Холод у волоссі»

А тим часом трек гурту 5 Vymir набрав 164 тисячі прослуховувань на SoundCloud. Але це приблизно за 10 років. Цікаво те, що гурт навіть не вказав рік випуску в описі до пісні. Ґуґл підказує, що дата релізу — 2017 рік. Давня пісня! Ще цікаво, що її текст уже внесено на сайт, де я зазвичай шукаю авторів українського ретро. 5 Vymir називають одним із найбільш недооцінених гуртів десятих. А хто в десятих був справді оцінений? Хіба що Білик. Індісцена тільки зароджувалась, нинішні гравці музичної індустрії ще ходили в школу й інститути. Гурт 5 Vymir грав для двадцяти людей.

Проте у 2017 ми вже маємо крупнокаліберне інді, другий повноформатний альбом, пісню з якого я вам пропоную, і повні зали «Спектруму» або «Атласу» — київських клубів-тисячників. Вірю в те, що всі команди, коли припиняють існування, потрапляють у музичний рай, бо всі вони, так чи інакше, зробили свій внесок, ступили крок уперед що було сил. Залишили свій слід. А ми можемо доторкнутися до нього зараз.

Tember Blanche — «Вечорниці» (2021)

Гурт, який впав мені у вічі цього літа на фестивалі «Файне Місто», а далі в ютубі. Він дає милий акустичний вайб, який, проте, не позбавлений впливу Курта Кобейна, з моменту смерті якого у 2024-му виповниться 30 років, між іншим. Чим вам не ретро? Треба підтримувати українські гурти, поки вони ще не розпалися. Хоча в цього гурту, судячи з мільйонних переглядів і переслухувань, справи йдуть непогано.
Тож пісня та її обкладинка розповідають про дискотеку у приватному секторі — я бував на таких у Кременчуку, ото були рейви!

Гордій Старух — «Талан» (2023)

Реконструктор і популяризатор колісної ліри Гордій Старух оздоблює звучання народного інструмента сучасною електронікою — і маємо епічне полотно, що чудово підійде для музичного супроводу до фільмів. Такі поєднання сучасної електроніки і древнього епосу бачимо на шведській і фінській сценах. Метал теж часто спирається на древній епос і черпає з нього свою войовничість.

Віктор Морозов — «Старе кіно» (2000)

Віктор Морозов, ставши зіркою українського радянського фанку з ВІА «Арніка» та ВІА «Смерічка», з початку нульових починає видавати сольні альбоми. Перший із них — «Треба встати і вийти» — Віктор записує у 2000 році. Лірична робота зрілого митця.

ДК Енергетик — «Сонце, Енергетик» (2023)

Після дощової балади втомленого рокера, треба терміново запускати ультрасучасний, свіжаковий український гурт. Який, щоправда, теж дивиться в минуле, вишукуючи живлення для свого натхнення. Гурт «ДК Енергетик» створили класичний клішований постпанк українською мовою. Так, гурт виконав усі кліше цього стилю. А що, хтось проти? Звучить чудово. Раджу весь плейліст на каналі.

Направду вірю в нову генерацію української музики. Це реально велика хвиля творчості, яку продукує сучасне покоління. Тішусь і приємно дивуюсь. Вони створюють попри все, не прохаючи дозволу і допомоги. Висловлюються, мають власну думку, поважають колег і мають смак. Нарешті створюється та сама історична тяглість, про яку ми так багато говорили. На тлі вивчення коріння, історичного підґрунтя ми вже маємо свіжі, соковиті пагони. Процес для України унікальний. Попри війну, а, може, у зв’язку з нею, у нас увімкнулися якісь надзусилля. Існує жива, людська мотивація й існує сенс життя. Сенс боротьби. Сенс у сучасних піснях.

Микола Серпень & Karoon — «Холодний світ» (2023)

Українське техно в дусі «Фантом 2» і «Аква Віта». Сучасне переосмислення 90-х знову тут. Воно надихає, кличе до себе, продовжує збуджувати молодь на рефлексію і своєрідну відповідь. Пахне ностальгією й дитинством. «Фантом 2» — гурт, який я ненавидів, бо «слухав тіко рокенрол». Але зараз дозволяю собі, як невелику ностальгійну пігулку, бо можу оцінити синтезатори і танцювальний талант Миколи Серпня як данину євроденсу 90-х. Треба насипати трохи переглядів і коментарів! Напишіть Миколі в коментарі, що ви про нього думаєте!))))))

А що думаєте про нас, напишіть нам. Чи справді ретро захопило світ, чи то лише так здається музичним археологам?

Підтримати Тиктора

Готуємо для вас більше!

Підтримайте наш невеликий, але дуже амбітний проєкт Тиктор.

Монобанка