Хоробрі казки, які пояснюють і лікують

Хоробрі казки / Ірина Виговська, Вікторія Мурована (Суспільне Мовлення) ; ілюстрації Георгія Сагітова. — Харків : АССА, 2023. — 80 с.

Повномасштабне вторгнення додало в дитячу літературу чимале коло тем, які зазвичай зараховували до категорії «складних», та, на жаль, вони стали елементом повсякденної реальності, а тому гостро потребували проговорення. Повітряні тривоги, блекаут, атаки дронів та інші небезпеки, нові досвіди, як-от вимушене полишення рідного дому, життя в чужому місті, а то й чужій країні — усе це раптово увірвалося в життя багатьох дітей. 

Як це осмислити і прийняти? А головне — зрозуміти, що далі, побачити якусь радісну й світлу перспективу навіть із ситуації, коли втрачене не повернути назад? Про все це і не лише розповідають дітям молодшого шкільного віку «Хоробрі казки» від письменниці Ірини Виговської та головної продюсерки цифрових платформ Суспільного Мовлення Вікторії Мурованої, працювати над якими їм допомагала психологиня Маріанна Новаковська. Це 12 терапевтичних історій, які торкаються як натхненних, так і сумних тем, але допомагають віднаходити вогник надії навіть у найтемніші моменти.

Захисні сирени і звірята-біженці

Найперше впадає у вічі індивідуальний підхід до проговорюваних тем, який відчувається в усьому — від інтонації та сетингу до вибору героїв. Адже в одних історіях ми маємо цілком реалістичних персонажів — сучасних дітей і дорослих, які покидають домівку, переживають через те, як змінилося життя, втомлюються, хвилюються за близьких, які на фронті, та запалюють новорічну гірлянду, щоб розігнати темряву під час блекауту. В інших героями стають, наприклад, тварини чи представники вигаданих народів, а події розгортаються у Щастилісі чи умовному місті.

Авторки частіше використовують метафори, щоб пояснити більш абстрактні воєнні явища та процеси. Так у казці «Місто сирен» ідеться про те, як майстер зі Щастилісу змайстрував музичну скриньку, яка ловитиме запах і вібрації чудовиськ на великій відстані й буде дуже гучно грати магічну захисну музику. Таким чином вони зміщують акцент із «тривожності» сирен, які лунають і в українських містах, на їхню попереджувальну функцію, нагадують дітям: ці гучні звуки — не для того, аби їх налякати, а щоб захистити. А розповідаючи про волонтерський рух і справді космічні речі, які вдалося втілити завдяки згуртованості всіх небайдужих людей, авторки розповідають про одну з найбільш неймовірних речей — придбання супутника.

Щоб описати ситуації, безпосередніми учасниками яких стали тисячі українських дітей, Ірина та Вікторія подекуди переносять оповідь у казковий світ. Наприклад, у світ тварин. Саме маленькі звірята та їхні «відповідальні дорослі» звірі стають героями двох пов’язаних між собою казок (і це, до слова, єдині пов’язані історії): про їжачка Лесика і його друзів, які евакуювалися з лісу, до якого підібралася війна («Їжачок Лесик і лісова зграя») та про прихисток, який вони знайшли в іншій країні, комунікацію з місцевими дітьми й дорослими («Їжачок Лесик на новому березі»). І це, вочевидь, чудовий хід, адже перенісши цей сюжет у площину, так би мовити, казки про тварин, авторки його великою мірою універсалізували. Тож ця казка буде релевантною тому досвіду, який отримали маленькі читачі в різних країнах.

Читайте також: Суспільне презентує освітній проєкт для підлітків «Колайдер»

Цар Зет і тато на фронті

По-різному, залежно від казки і контексту, зображують авторки ворогів, яким доводиться протистояти хоробрим героям. Десь це безликі чудовиська, десь агресивні істоти лютовики, десь — військо лихого царя Зета. З одного боку, можливо, це й не дуже добре, що ворогів, від яких тут-і-зараз боронять українських дітей українські військові, не називають прямо. З другого, авторки лишають у текстах чимало маркерів, за якими можна досить чітко ідентифікувати, хто саме приносить біду і лихо в міста, ліси та країни, описані в казках.

Натомість максимально щиро, прямо і тепло з дітьми намагаються говорити про чи не найболючіші та найскладніші теми — хвилювання за батьків, які воюють на фронті й не виходять на зв’язок, а також проживання втрати тих, хто не повернувся після бою. Дуже делікатно, але водночас упевнено і глибоко звучать ці історії. У випадках, де це можливо, дають надію на щасливе завершення. А там, де йдеться про незворотну втрату, зігрівають думкою про те, що найрідніші люди лишаються завжди поряд — у спогадах, у пам’яті, у серці.

«Хоробрі казки» охоплюють максимально широке коло травматичних моментів, із якими діти зіткнулися через війну. Одні з них глибокі й болючі, інші — просто неприємно саднять, але кожну із цих травм розказані історії прагнуть зцілити. Якщо й не повністю, то принаймні показавши шлях до цього зцілення.

Читайте також: Як говорити з дітьми про війну та мир: посібник для батьків і освітян

Голоси улюблених і відомих

Обрані теми, делікатний підхід, що базується на порадах фахової психотерапевтки, — це не все, чим вирізняється це видання. Адже проєкт «Хоробрі казки» виходить за межі власне книжки і, власне, у свій час стартував в аудіоформаті. Кожну з цих казок озвучив хтось із відомих українців. Тож діти можуть прослухати історії голосами своїх улюбленців — фронтвумен The Hardkiss Юлії Саніної, юних музикантів — братів Лео та Елвіна Буша, поета-військового Павла Вишебаби, акторок Ірми Вітовської-Ванци, Антоніни Хижняк і Наталки Денисенко, співачок Олени Тополі, Злати Огнєвич і Роксолани, телеведучого Тімура Мірошниченка, волонтера й шоумена Сергія Притули, кобзаря Тараса Компаніченка. Щоб зробити це, потрібно просто перейти за qr-кодом наприкінці казки.

Ілюстрації та летеринг Георгія Сагітова